Последняя запись (дубляж на два дайра)

[andrian-ice]

У меня сегодня встреча на которой я попытаюсь исправить все, то что наделал своей глупостью.

Если у меня это не получиться, то я закрою дайр.

Если получиться - я все равно закрою этот дайр.

Он изжил свое. Нет. Не так. Я слишком часто бегу к нему, что бы рассказать о своих проблемах. И при этом не говорю всего. А это не правильно.

Я хочу в последний раз исповедаться своему дневнику.

Попытаться рассказать все, что у меня в сердце.

Упорядачнить тот сумбур, который в голове.

Разобраться в себе.

И забыть про все.



Проблема первая:

Я хочу уйти из клуба.



Почему?

Я чуствую себя ненужным в нем.

Я приношу ему слишком много сложностей.

Я чувствую лед в отношении ко мне со стороны других.

Мне кажется я даже чувствую ненависть.



За:

- я эгоистичен.

- я лгу.

- я привык недоговаривать.

- я слишком их люблю.

- я уже не могу жить без них.

- я слишком им верил.

- я потерял уважение и любовь некоторых из них.

- я устал молчать.

- я устал пытаться говорить.

- я устал любить безответно.

- я чувствую холод в отношении к себе.

- я их люблю.

- я их ненавижу.

- я лгу, лгу и снова лгу.

- я приношу напряжение в клуб.

- я их люблю. Очень.

- я чувствую что-то, что трактую как ненависть с их стороны.

- я их все равно люблю.

- я перестал им доверять.

- я чувствую, что и они мне не доверяют.

- я эгоист.

- я их люблю.

- кажется... меня нет...



Против::

- я их люблю.

- я к ним привык.

- я не могу без них.

- я эгоист и не могу без них.

- я не хочу жить без них.

- ...



Решение:

Я ничего не решил.



Проблема вторая:

Забитая фраза, но мое сердце кажется выжатым.



Почему?

Я потерял Анэ.

Потом Виву.

Игоря.

Диму.



Я их любил.

Я попытался их забыть.

Я перестал любить Анэ. Осталась только дружба.

Я попытался перестать любить Виву. Вива умерла. Та Вива, которую я знал. Есть другой человек в сердце которого для меня нет места.

Игорь умер. Он был надеждой, что все будет хорошо.

Дима забыл. Он был ангелом.



Решение:

Я хочу помнить.



Проблема третья:

Я хочу умереть.



Почему?

Не знаю.



Откуда ты знаешь, что хочешь умереть?

Один раз я ушел под лед.

Один раз меня сбила машина.

Один раз меня чуть не выкинули из окна.

Один раз я расмеялся в лицо психу.

Я просто ищу смерти.

Неосознанно.

Но смерти ведь большего и не надо.



Решение:

Я хочу жить.



Проблема четвертая:

Я привык. Я не могу без них.



Я привык, что всегда есть Анэ - младшая сестренка. Я не знаю,что она чувствует по отношении ко мне.

Я привык к Сетсуне. Я уже не могу без него. Без такого какой он есть. Я не хочу знать, что она чувствует по отношении ко мне. Вандерер бы понял. Анэ тоже.

Я привык к Дейми. К ее радостной ауре. Мне кажется она меня не долюбливает. По крайней мере в чем-то презирает.

Я привык к Веном. Она нити. Я думаю, что она меня ненавидит. А может это что-то совсем другое. Но она смогла сказать мне о моих плохих сторонах прямо в лицо. Вчера я сказал ей слишком много правды... и не жалею. Возможно я ошибаюсь в своих предположениях.

Я привык к Расе. Она чем-то похожа на меня.

Я привык к Рей. Она кавай. Но мне кажеся, что я чувствую холод с ее стороны. Может я и ошибаюсь. Она мороженый кавай.

Я привык к Хаулу. Мне он кажется спокойной силой. Я рад за них с Рей.

Я привык к Карасуме. Она ласковое безумие. Кажется, что она несет тепло. Я его чувствую.

Я привык к Сан. Хотя уже начал отвыкать от нее. Мне кажется она меня ненавидит.

Я привык к Айронмэну. Он такой же кавай как Рей. Я надеюсь у них с Санокс все получиться.

Я уже успел привыкнуть к Аками. Просто привык.

Вандерер... Мне кажется я его ненавижу... Ненавидел... А сейчас просто люблю. Он милый. Мне хочется зажать его в углу лифта и просто поиздеваться. Ничего сексуального. Просто в нем есть что-то, что вызывает желание его помучить. Я рад что он сошелся с Сетсуной. Они друг другу подходят. Надеюсь у них это надолго. Желаю счастья!





Я их всех люблю.



Почему же...?

К Игорю я тоже привык быстро.

Он умер.

Мне кажется я не могу без него жить.



Дима... Он просто меня забыл. Так же забудут и другие.



- Это не решение

- Я знаю. Это всего лишь сценарий будущего.



P.S. Дневник будет закрыт с завтрашнего дня. Возможно даже сегодня.

Comments

Анд! Хочу встигнути написати цей комент, поки ти не закрив дайр. Твій пост наштовхнув мене на купу роздумів, зараз така каша в голові. Звичайно, краще було б добре подумати, перш ніж тобі щось сказати, але немає часу. Але щось сказати дуже хочеться.



Ти вирішив піти з клубу, закрити дайр - я не буду тебе відговорювати чи переконувати. Тобі, звичайно, видніше. І якщо ти вирішив відмовитись від чогось старого, того, що вже віджило своє, заради чогось нового, я лише за тебе рада.



Если получиться - я все равно закрою этот дайр.

Он изжил свое. Нет. Не так. Я слишком часто бегу к нему, что бы рассказать о своих проблемах. И при этом не говорю всего. А это не правильно.



Мені здається, це не лише твоя проблема. Кожен з нас щось недоговорює. Точніше, кожен з нас в дайрах та й взагалі, в житті намагається показати іншим саме ту сторону себе, яку він хоче показати, і при цьому подає все це так, щоб здаватися якомога більш щирим та відвертим. Я впевнена, що в кожного є щось таке, що він нізащо не хотів би показати. Він може розказувати, писати, кричати про ці речі, але буде подавати їх під будь-яким соусом, але ніколи не покаже у такому світлі, як це є насправді.

Думаю, це добре в першу чергу для тебе, що ти помітив певну нещирість у своїх постах та в поведінці. Можливо, це послужить поштовхом для того, щоб змінитися.

Хоча мені здається, що в твому випадку треба швидше не змінитися, а відкритися. Пам*ятаєш той твій пост, де ми в коментах розвели "полеміку" про те, що в кожного з нас є "кут", який ми не хотіли б показувати іншим?

І все ж таки: чому це так? Чому нам буває так важко і соромно показати якусь частину себе? Чому виникають ці бар*єри? Я сама недавно багато думала про цю проблему. Процитую тобі власний пост за 29.03:



Як боляче буває, коли розкривають твої найбільш приховані і болючі рани... Коли витягують на поверхню те найпотаємніше, що ти й сам в собі не хотів визнавати, те, що ти так старанно приховував від світу... І коли роблять це близькі люди. Як соромно бачити їхнє розчарування...

Але, як не дивно, після цього стає легше. Значно легше. Ніби звільнився від якихось оков.



Найважче подоляти бар'єри між близькими людьми. Але ще важче - боротися з собою.



Я тільки тепер зрозуміла, наскільки людина складна, заплутана й ізольована істота. Як же вона самотня в своїх переживаннях... Навіть якщо поряд є люди, які щиро прагнуть її зрозуміти.



Ніколи не судіть інших - ви ніколи не зможете до кінця їх зрозуміти.



... Як не допустити того, щоб замкнутися в собі із своїми проблемами?..



Мені здається, що деякі наші комплекси родом з дитинства. Ми іноді й самі не маєм поняття, чому поводимся тим чи іншим чином, а можливо, наші дії - це реакція на якусь образу в далекому дитинстві, чи ще щось, чого ми зараз не пам*ятаємо і не надаєм цьому великого значення. Насправді ми настільки різні, кожен ніби у свому окремому світі. І ти часом думаєш про близьку людину щось одне, і тобі й на думку ніколи не спаде, що насправді робиться в її голові. Тому я завжди закликаю всіх: не засуджуйте, не критикуйте інших, старайтеся бути більш розуміючими, більш сприйнятливими, більш поблажливими...



Знаєш, мені здається, у нашому клубі кожен знаходитися у такому вакуумі, можна сказати, вариться в своєму соку. Ми надто різні. Шайн - це дуже складне соціальне утворення. Ми не зовсім аніме клуб і не просто компанія друзів. Коли приходить хтось новий, подобається це нам чи ні, ми мусимо до нього звикати. Спочатку цей хтось може тобі не подобатись, але згодом ти починаєш помічати в ньому особливі риси, і саме за них ти починаєш цю людину любити.

Знаєш, за що я вдячна Шайну? За те, що тут я зрозуміла, що можна дружити і спілкуватись не тільки з тими людьми, які схожі на мене. Раніше я звертала увагу тільки на таких, як я - за захопленнями, за музикою, за переконаннями. Чесно кажучи, якби я не вступила в клуб, а просто зіткнулась десь з вами, то навряд чи звернула б на вас увагу. Ви такі різні і так важко щось сказати тільки по вашому вигляду. Ну, просто собі якась компанія. Тепер я зрозуміла, як я помилялась. Тепер я перестала поділяти людей на таких і не таких, перестала поділяти за субкультурами та іншими ознаками. Всі границі стерто.

Іноді на зборах я почуваюсь трохи дивно - ніби я не від світу цього. Я складна людина. Іншим, можливо, зі мною й не складно, але я сама для себе складна - дуже філософська, замислююсь над кожною дрібницею, надаю великого значення таким речам, на які хтось інший може й уваги не звернув би. Через те мені завжди трохи самотньо, особливо в компанії. Часом дивлюсь на шайнівців і замислююсь: "Чи розуміють вони мене? Як вони мене сприймають? Що вони про мене думають?.."

Іноді здається, що не дуже розуміють і не дуже сприймають. Але все одно я відчуваю, що я їм потрібна. Все одно вони раді мене бачити. Чому, за що?.. Я часом сама не розумію. Але чомусь потрібна. Для чогось, значить, потрібна!..

Холод?.. Можливо відчуваю. Швидше, мабуть, нерозуміння. Але я не сильно цим переймаюсь.

Хтось зрозуміє, хтось не зрозуміє. Може й не кожному треба мене розуміти. Може й мені не треба когось до кінця розуміти. Мені просто приємно їх бачити, знати, що вони є поруч в цей період мого життя. Хтось ввійде в моє життя глибоко, хтось - лише дотично. Хтось просто відійде на якомусь етапі, але це не означає, що він не відіграв ніякої ролі в моєму житті. Роль може бути дуже навіть вагома. Діло то житейське, Анд. Не сприймай все це так серйозно. Все одно через кілька років кожен піде своїм шляхом, зануриться в свої проблеми... Дехто залишиться з тобою, хтось відійде - життя розставить свої корективи.



Тобі здається, що дехто тебе ненавидить. Мені особисто здається, що ти помиляєшся. Ну, надто багато ненависті як для твоєї особи. За що тебе ненавидіти? Ні... Не думаю.

Мені здається, ти більше сам себе ненавидиш за якісь свої риси. Тобі соромно за себе, ти бачиш ці риси, і тобі здається, що інші теж їх бачать і за це тебе ненавидять. Тобі соромно перед собою і перед ними.

Я сама недавно з цим зіткнулась. Нема гірше, коли починаєш отак себе загружати. Так ти вибудовуєш бар*єри між собою та іншими. Не роби цього, це помилка, не вибудовуй бар*єри.



Ти втратив близьких людей чи втратив душевний контакт з ними. В будь-якому випадку, втратив щось дуже важливе, що було раніше. Це важко. Не впевнена, що розумію, що саме ти відчуваєш, але точно знаю, що це важко. Можливо, тепер ти боїшся любити, боїшся вірити, боїшся колись втратити нас і знову відчувати біль і порожнечу. Але я не буду вже в цьому копатися, тут ти сам розберешся. І зі всім решта, з цією плутаниною в голові теж розберешся. Я знаю, повір мені. Все стане на свої місця.



І ще одне, найважливіше.

Я не знаю, що відчувають по відношенню до тебе інші. На жаль, я не можу цього сказати. Але я можу сказати за себе. Я люблю тебе. Я хочу, щоб ти знав. Якщо ти не віриш чи тобі здається, що я кажу це просто так, для годиться, я можу при зустрічі повторити це тобі в лице.



Зараз в твоєму житті переломний період. Я це знаю. Звідки? Не питай, я поняття не маю. Просто знаю, і все. І я дуже за тебе рада. Рада, що ти вирішив порвати зі старим. Рада, що ти не хочеш повторювати колишніх помилок. Рада, що ти знімаєш маску і стаєш більш справжнім, щирим. Ось справжній Анд.

Я б радила тобі більше відкритися, спробувати розтопити лід. Та бачу, ти і так вже потроху танеш.





Ось і все. Саме тепер я відчула, що зробила те, що мала зробити.

[.персонаж]

жалко.. мну бу скучать..